ДІМ меду
Все для пасіки - все з пасіки
0 товар(ів) - 0,00 грн

ДО ЮВІЛЕЮ АЛЬМА-МАТЕР - ГАДЯЦЬКОЇ ШКОЛИ БДЖІЛЬНИЦТВА

 В листопаді 2019 року виповнилось 50 років, як був відроджений навчальний процес по підготовці техніків-бджолярів в Гадяцькій однорічній сільськогосподарській школі. Це було вже далекого, але для мене незабутнього 1969 року, коли я по одержанню вищої освіти по бджільництву у Всесоюзному сільськогосподарському інституті заочної освіти, повернувся в м. Гадяч на Українську дослідну станцію бджільництва (УДСБ) та був призначений завідуючим методичним кабінетом  сільськогосподарської школи, яка знаходиться на території  Гадяцького замку. Її стіни товсті, міцні на віки і будуть завжди надійним освітнім закладом для тих, хто пізнає природу і, зокрема, бджільництво.


Хронологія

Школа була створена у 1932 р.  Вона готувала завідуючих ферм, техніків-рільників та пасічників для колгоспів Гадяцького району. У 1936 році її реорганізували в однорічну сільськогосподарську школу, яка готувала спеціалістів для Полтавської області. До 1940 р. було здійснено чотири випуски до 180 чоловік кожний. З вересня 1940 р. школа була переведена на дворічний термін навчання. В ній навчалось 200 учнів. У період Великої Вітчизняної війни школа не працювала до листопада 1944 року. З 1947—1963 рр. вона, в основному, готувала техніків-садоводів, техніків-плодоовочеводів, техніків-пасічників, майстрів переробки продуктів овочівництва і плодівництва, у деякі роки також інших спеціалістів. У 1963 р. з переведенням до Гадяча  Української дослідної станції бджільництва робота школи припинилася. У 1969 році вона переїздить в новозбудоване приміщення, а школа відновлює роботу, але готує спеціалістів тільки для галузі бджільництва. І лише в ряд останніх років в  школі ведеться навчання і за іншими спеціальностями.

Роль школи пасічників у моєму житті

Мої університети, як фахівця з бджільництва, тісно пов’язані зі школою-ювіляркою. 

У 1959-1960 роках мені випала щаслива доля навчатися в ній за фахом технік-пасічник. Час навчання в школі завжди цінував і буду цінувати, бо виніс з неї фундаментальні знання, зокрема з бджільництва, а потім працюючи, навчаючись в інституті та аспірантурі, я їх тільки домуровував. В школі були викладачі, які привили любов до божої комахи – бджоли на все життя та дали глибокі знання. Завжди згадую викладача дисциплін з бджільництва Аніщенка Олександра Павловича, який невимушено вкладав зернята науки в єство учнів. Так, було весною йдемо з автобуса на учбову пасіку через ліс, а обабіч ростуть різні рослини і якщо вони медоносні, то він обов’язково зверне на них увагу та назве ще й по латині, і так кожного разу. В результаті по закінченні школи я знав латинські назви біля 50 медоносних рослин, що мені стало в пригоді при подальшому навчанні. Але ж найважливіше те, що в школі на дисципліни бджільництва відводилось дуже багато годин, як теоретичних так і практичних. А від учнів , як і завжди , вимагалось тільки акумулювати їх на майбутнє.

Перша група техніків-пасічників, до якої і я належав (це була лише одна молодь з семирічною або десятирічною освітою), навчалась в класній кімнаті, яка знаходиться, якщо піднятись на другий поверх, то по коридору направо першою справа. Тоді я і гадки не мав, що в цій кімнаті (1965-1969 роки) мені доведеться працювати у відділі розведення та утримання бджіл дослідної станції бджільництва і пройти тут шлях від техніка до старшого наукового співробітника. Тут я виріс як науковець, здатний самостійно працювати, бо п’ять років майже щоденно поруч знаходився з такими вченими, як І.А. Бабич, П.О Губа, А.І. Черкасова. І знову ж в цей час я не думав, що після переїзду УДСБ в нове приміщення школа буде відроджена, а в цій кімнаті буде кабінет біології, а я буду ним завідувати. Як і не гадав того, що саме мені, молодому спеціалісту, який щойно одержав вищу освіту за спеціалізацією по бджільництву, у 1969 році прийдеться відроджувати роботу сільськогосподарської школи та бути її першим завучем. І, можливо, тільки мені тепер відомо, скільки потрібно було вкласти енергії і винахідливості, щоб за два місяці до Нового 1970 року наповнити опустілі кімнати після від’їзду станції всім необхідним для навчання та проживання учнів. Дещо з того обладнання використовується й тепер. Я радий, що до успішної роботи школи у свій час і мною внесена дещиця. На той час директором школи була одна й та ж особа, що й УДСБ – Чергик М.І.  Тому всі турботи по налагодженню повноцінного навчального процесу та побуту учнів були покладені на мене. 

Слід відмітити, що в мій час навчальний  процес в школі розпочинався з 1 листопада, як і в інших сільськогосподарських школах по всьому Радянському Союзу. У 1969 році при відродженні школи він також розпочався в листопаді. І це, мабуть, не випадково, бо цього ж місяця був початок навчання і в школі генія нашого бджільництва Петра Прокоповича.

Він вважав: «…день 1 листопада є найвдалішим часом розпочати вивчення бджільництва відповідно до його природного ходу, бо саме в цей час бджолиний завод має свою повну визначеність числом сімейств та їх станом. На 1 листопада старе річне коло занять біля бджіл повинно бути виконаним до кінця, а нове коло справ починається, як і раніше за повсякденним порядком. В церкві правиться молебень про дарування школі загального добробуту, про дарування здоров’я тим, хто навчає і тим, хто навчається; про досягнення ними успіхів у науці з бджільництва і, нарешті, про дарування з небес щедрих бджолиних взятків і сильного стану бджолиних сімей» (П.І. Прокопович, вибрані твори, т. 3, стор. 53-54, 2012, видав. «Фактор», Харків).

Періодично відвідую м. Гадяч, бо там  мешкає моя 94 річна  сестра Параска і обов’язково навідуюсь до сільскогосподарської школи, яка тепер реорганізована в Державний навчальний заклад «Гадяцьке аграрне училище». Адже тільки тут майже повністю відчуваєш всі нюанси незабутніх років юності, років пізнання професії бджоляра, яка стала основою всього мого життя.  


До речі, школа знаходиться в Гадяцькому замку на вулиці Замковій. Це невелика масивна двоповерхова споруда з дуже товстими стінами. Вона  як зовні, так і в середині  виглядає дуже ошатною. І в цьому велика заслуга керівника школи Сенчук Наталії Дмитрівни, яка в 1973 році 15 річною дівчиною  прийшла сюди навчатись, а тепер, після багатьох років праці в галузі бджільництва. вже немало років її очолює. Завдячуючи міцному характеру Наталії Дмитрівни, завзятості, прагненню до нового, прогресивного Гадяцька школа бджільництва тепер є зразковим навчальним закладом по підготовці висококваліфікованих бджолярів.


В школі за період її роботи було підготовлено не одну тисячу бджолярів, з них немало стали відомими в галузі бджільництва не тільки в нашій країні, а й за її межами. Я впевнений, що вона й надалі буде випускати молодих талановитих пасічників, які будуть завзято та з любов’ю розвивати українське бджільництво та сприяти його процвітанню.

Рідна школо, подальших успіхів тобі!

Василь Гайдар

Журнал «Пасіка»,  № 11–12, 2019 р.


Залиште свій коментар

Note: HTML is not translated!